Стоючи під чорним дощем буття,
Забуваєш про різнобарвне життя.
У тобі немає ні сенсу, ні змісту,
Коли одягаєш побутове намисто.
І коли на дрібниці полюєш,
Ти не живеш, а просто існуєш.
Коли навіть у темряві знаходиш бруд,
Світ складається з сірих споруд.
З головою пірнаючи в будні дні,
Не розумієш, навіщо ти на землі.
І тоді не потрібно істини, і тоді не потрібно правди,
Ти стаєш формалістом, забуваючи хто є насправді.
І кожен день це повторюється знову і знов,
Та найсумніше, що тобі не потрібна любов.
Щастя, добро тобі теж не потрібні,
Коли летиш у побутовій прірві. (Цыба Михаил)